Меморіал пам'яті жертв голодоморів
В радянські часи розмови про Голодомор розцінювалися як наклеп на радянську владу. Вголос говорити про великий голод почали тільки з часів незалежності держави. І першими у відкритті правди про трагічну сторінку історії власного народу були представники української діаспори. Саме про це йдеться в першій публікації нового циклу.
Про Голодомор розповіли мовою жестів
У музеї пам’яті жертв голодоморів частину відеоматеріалів адаптували для людей з вадами слуху.
Якось зранку батько пішов у поле на роботу, а ми з мамою ще спали на печі. Я прокинувся і бачу, що вона ще спить, хоч зазвичай піднімалася дуже рано. Почав її будити, гукаю «Мамо! Мамо!», штовхаю її, а вона не відповідає і не ворушиться. Я до неї — а вона холодна! Я пішов до сусідки, а там у дворі — нікого. В цей час біля нашої хати зупинилася підвода, зайшов чоловік і питає, чи є мертві. Я відповів, що мамі погано. Вони зняли її з печі, подивилися і кажуть: «Синку, твоя мама мертва». Забрали її і відвезли кудись».
Міжнародні аспекти визнання Голодомору як геноциду
Поняття „геноцид” було введено у міжнародно-правове поле лише ухваленою 11 грудня 1946 року резолюцією 96(І) Генеральної Асамблеї ООН, яка визначила: “Згідно з нормами міжнародного права, геноцид є злочином, який засуджує цивілізований світ і за здійснення якого головні винуватці мають бути піддані покаранню”.
Запали свічку пам’яті!
Україна і світ вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932—1933 років. Мільйони загиблих, тисячі ненароджених, понівечені людські долі, виснажена душа українського народу — це безпрецедентний злочин у світовій історії. Масштаб цієї трагедії важко осягнути і неможливо зрозуміти. Ім’я їй — Голодомор. Її суть — геноцид. Сьогодні запали свічку в пам’ять про невинно убієнних!